Серйозний інтерес до моди, особливо коли йдеться про чоловіка, досі вважається чимось поверховим, якщо не егоїстичним. Можливо, саме тому одяг, який відрізняється особливим блиском і набуває культового статусу, часто дістається антагоністам або героям, які діють у вигаданій реальності. Показовий приклад — «Матриця»: бездоганний плащ героя Кіану Рівза, від якого не відірвати очей, призначений для ілюзорного світу, ну а в проблемній реальності у борця за свободу Нео є справи важливіші, ніж міняти розтягнутий светр на щось більш презентабельне. З іншого боку, мода - це не тільки про красу, і довгограючим трендом може стати найнесподіваніша річ, наприклад майка-алкоголічка. Іноді здається, що кіношний чи сценічний образ – це просто одяг, але в багатьох актуальних тенденціях впізнаються риси персонажів масової культури: добрих, поганих та й просто героїв свого часу.

Офіс-кор

Костюм — і найрегламентованіша, і найнеоднозначніша річ у чоловічому гардеробі: залежно від контексту класична двійка може символізувати могутність, знеособленість чи навіть розпач. Візьмемо агента Сміта з «Матриці», чорні костюми якого не виділяють, а навпаки, стирають особистість. Зовсім інший приклад — персонаж Едварда Нортона в «Бійцівському клубі»: він бранець корпоративної культури, яка візуальною мовою фільму Фінчера символізує зло. Але часи змінюються, і вже через 20 років, коли світ переконався в тому, що стабільність і офісний стіл – не найгірші речі, саме «нудні» образи потіснили яскравий індивідуалізм: на показах 2024 ви легко ідентифікуєте і офісний планктон, іронічно обіграний Prada за допомогою оманливо безглуздого крою і безглуздих аксесуарів, і бездоганних агентів Смітів у костюмі з голочки.

Майка-алкоголічка

В останні пару років чи не скандальним трендом стала проста біла майка, яку дизайнери запропонували носити замість футболки чи сорочки, під піджаком чи просто так. Але насправді нічого радикально нового у цій тенденції немає. Так, раніше майка-алкоголічка (до речі, в англійській мові у неї не менш негативна назва wife beater), як і однотонна біла футболка, вважалася виключно нижньою білизною, яку потрібно було одягати під сорочку, але в 1951-му, з появою Марлона Брандо в У фільмі «Трамвай "Бажання"» на майку вперше подивилися як на самостійний предмет гардеробу, який став асоціюватися з маскулінністю, силою, натиском, агресією. Пізніше, наприкінці вісімдесятих, звичайна майка стала популярною завдяки вже іншому персонажу – герою Брюса Вілліса у «Міцному горішку». Сила і спритність, брутальність, рішучість – все це втілилося в образі простої та повсякденної речі, яка є у кожного, і тим більше дивно спостерігати її у сьогоднішньому модному контексті: не з брудними джинсами, а з акуратними костюмами пастельного кольору.

Преппі

У кіно та літературі часто простежується такий мотив: за допомогою одягу герой випадково чи свідомо приміряє інше життя, стає не тим, ким був. В одних це виходить краще, в інших гірше. Скільки б дорогих сорочок не купив Джей Гетсбі, намагаючись вразити кохану, життя розставляє все по місцях: Дейзі їде з нелюбимим чоловіком, і жоден костюм не допомагає герою (доброму чи поганому?) переграти минуле. Джей Гетсбі - мрійник і ідеаліст, а ось Том Ріплі - зовсім інша справа: розважливий і холоднокровний, він, опинившись у потрібний час у потрібному місці, одягає чужий піджак так само легко, як згодом одягне чуже життя. Разом із героєм «Таланливого містера Ріплі» це життя – життя студентів та випускників елітних навчальних закладів – приміряли модники по всьому світу, та так вдало, що фільм 1999 року, стилізований під кінець п'ятдесятих, і сьогодні залишається відправною точкою для колекцій у стилі преппі: ця невимушена елегантність, оманливо прості поєднання, які сьогодні ще називають «тихою розкішшю», досі можна копіювати без поправки на якийсь час.

Гранж

Якщо дорогі костюми на замовлення, як у Джима Моріарті в «Шерлоку», — модна уніформа поганого хлопця, то старі розтягнуті кардигани, рвані джинси, поєднання непоєднуваного, простіше кажучи – гранж, побудований на запереченні трендів, прийшов із образів «своїх хлопців» народних улюбленців. Гранж – з рідкісних трендів, що виникли стихійно, з легкої руки Курта Кобейна, і перетворився на своєрідну уніформу нігілістів і тих, кому зміст важливіший за стиль. І якщо, заходячи до магазинів модного одягу, ви дивуєтесь, що речі в нових колекціях виглядають як із комісійки, скажіть спасибі музикантам та фільмам, які надихають сучасних дизайнерів: це і Nirvana, Radiohead, і «Великий Лебовський», і «Термінатор».

Розслаблений стиль

«Американський жиголо» прославив не лише Річарда Гіра в образі чоловіка-ескорту, а й дизайнера Джорджо Армані: після виходу фільму 1980-го розслаблений стиль, візитна картка італійця, став відомим на весь світ. Сьогодні піджаками полегшеної конструкції без підкладки нікого не здивуєш, а у вісімдесяті вони стали справжньою сенсацією. І хоча раніше одяг Армані вже продавався в Америці, саме Річард Гір показав, як прикрашають чоловіка важливі образи, речі, які не сковують, не уніфікують, а підкреслюють особливості фігури. За великим рахунком, сьогоднішні тренди, які передбачають неформальне поводження з класикою, беруть початок саме в колекціях Армані, який не змінює обраного стилю і сьогодні.

Шкіряна куртка

Не втрачає популярності, але досить небезпечна річ: не тому, що транслює брутальність, а тому що образ поганого хлопця романтизований до крайнього ступеня — адже далеко не кожен може виглядати круто, як Марлон Брандо в «Дикарі». Шкіряна куртка, втім, належить не лише поганим хлопцям: вона може, наприклад, перетворити університетського професора Індіану Джонса на лихого шукача пригод. І як би не програвала ця річ у функціональності, з погляду ефекту це, як і раніше, куртка номер один, адже всі її потертості, подряпини та мітки не псують, а навпаки, розповідають історії. І саме це відрізняє культові речі від простого одягу.