Антикорупція в Україні з найвищими зарплатами — хто б міг подумати?

У нашій державі з антикорупційними органами завжди мало бути не лише про перевірки й декларації, а й про моральний авторитет. Але реальність виявилась цікавішою, ніж казали в політичних ток-шоу.

За даними Міністерства фінансів за кінець 2025 року, керівництво Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) опинилося на першому місці за середнім доходом серед усіх державних органів влади України. І це не «трохи більше», а помітно більше, ніж практично у всіх інших центральних органів влади.

Це виглядає так: ті, кого держава призначає пильнувати чесність посадовців і відстежувати можливі порушення, самі отримують зарплату, яку важко назвати скромною. Бо середній місячний дохід у керівному складі НАЗК перевищив позначку 414-тисяч гривень. І це — саме ті суми, що написані чорним по білому в бюджетних документах.

Коли цифри говорять голосніше за пресрелізи

Середні доходи керівного складу НАЗК — це не просто «трохи вище середнього». Це зовсім інша фінансова ліга. На тлі зарплат звичайних держслужбовців, лікарів, вчителів чи навіть більшості працівників правоохоронних органів ці суми виглядають, як кажуть у нас на заході, файно, аж занадто файно.

І тут не про заздрість. Не про рахування чужих грошей. Питання в іншому — у символізмі. Бо коли орган, який має стояти на сторожі антикорупції, очолює рейтинг доходів у держвладі, це викликає дисонанс. Наче священник приїхав на службу на люксовому спорткарі — може, й заробив чесно, але осад лишається.

Антикорупція як елітний клуб?

У суспільній уяві антикорупціонер — це людина з холодною головою, гарячим серцем і, бажано, без зайвого лоску. Не аскет, але й не фінансовий олігарх у державному кріслі. Коли ж керівництво НАЗК стабільно отримує сотні тисяч гривень на місяць, виникає просте людське питання: а чи не відриває така фінансова подушка від реальності?

Бо реальність в Україні — вона різна. Для когось це кабінет із кондиціонером і кавою без черги, а для когось — маршрутка, ціни в магазині й постійне «та якось переб’ємося». І коли ці два світи надто розходяться, довіра починає хитатися.

Але НАЗК — не єдиний учасник «клубу високих зарплат». Поряд із ним у топі опинились:

• Державна авіаційна служба України з керівниками, які теж отримують понад 407 тисяч гривень на місяць.
• Пенсійний фонд України — ще один орган, де середні зарплати керівників сягнули приблизно 400 тисяч гривень.

Тобто, якщо у вас екс-пілот або працівник Пенсійного фонду, який потрапив у топ-менеджмент, то ваш дохід може бути більший, ніж у десятків тисяч інших держслужбовців. Із таким «пакетом» НАЗК і компанія фактично випередили більшість класичних відомств, де середні зарплати значно нижчі.

Законно — не завжди означає справедливо

Важливо сказати чесно: мова не про порушення закону. Зарплати нараховуються в межах чинних норм, надбавок, коефіцієнтів і постанов. Усе чисто на папері. Але суспільна довіра — то не бухгалтерія. Вона не рахується формулами.

Коли громадяни бачать, що НАЗК — лідер за доходами, а корупційні скандали в країні нікуди не зникають, виникає відчуття перекосу. Ніби боротьба є, звіти є, презентації є, а внутрішній голос питає: «А результат де?»

Порівняння, від яких трохи не по собі

Особливо цікаво дивитися на цю ситуацію в порівнянні з іншими державними органами. Там теж відповідальність, тиск, складні рішення. Але доходи — суттєво нижчі. І тут НАЗК виглядає як старший брат, якому дісталася більша частка пирога.



Можна довго пояснювати, що антикорупція — це особлива сфера, що ризики там інші, що спокуси більші. Усе правда. Але є й інша правда: висока зарплата сама по собі не є гарантією чесності. Історія це доводила не раз, та й не два.

Людський фактор і втома від «правильних слів»

Українське суспільство за останні роки дуже втомилося від гучних гасел. Від обіцянок, які красиво звучать, але слабко відчуваються в житті. Тому новини про рекордні доходи керівництва НАЗК сприймаються не як суха інформація, а як черговий тест на щирість держави перед людьми.

Бо хоч як крути, антикорупція — це не лише про декларації й перевірки. Це ще й про моральний приклад. Про відчуття міри. Про розуміння, що ти працюєш не в вакуумі, а серед людей, яким важливо бачити справедливість не лише на словах.

Чи є вихід з цього вузла?

Однозначної відповіді тут нема. Хтось скаже: зменшити зарплати — і поїдуть професіонали. Інші відповідають: професіоналізм вимірюється не нулями в платіжці. Можливо, правда, як часто буває, десь посередині.

Прозорість, чіткі критерії ефективності, реальні результати роботи — ось що могло б зняти частину напруги. Коли суспільство бачить не лише цифри доходів, а й відчуває плоди роботи НАЗК, тоді й питання «за що такі гроші» звучить тихіше.

Післямова без моралізаторства

Ця історія — не про те, хто скільки заробляє. Вона про баланс. Про довіру. Про тонку межу між необхідною мотивацією і відчуттям відриву від землі. І поки керівництво НАЗК очолює рейтинг доходів у держвладі, ця тема ще довго не зійде з порядку денного.

Бо, як кажуть у нас, правда любить світло. А гроші — тишу. І коли вони зустрічаються в одному абзаці, завжди буде про що поговорити.