Поки більшість українців стежить за ситуацією на Донеччині та на південному напрямку, загроза із півночі знову стає актуальною. Російська Федерація продовжує нарощувати військову присутність на території Білорусі, прикриваючись «спільними навчаннями». Але, як зазначає заступник командира 3-ї окремої штурмової бригади Максим Жорін, за цими навчаннями може ховатися підготовка до нового наступу — цього разу з боку білоруського кордону, в напрямку одразу кількох областей: Київської, Волинської, Житомирської, Рівненської та Чернігівської.

Упродовж останніх двох років Росія активно використовує територію Білорусі для підготовки військових операцій. Під виглядом навчань вони перекидають туди техніку, формують батальйонні групи, будують понтонні переправи, влаштовують розгортання польових штабів і облаштовують склади з боєприпасами. Жодна з таких активностей не виглядає звичайною. Відпрацьовуються не оборонні, а наступальні дії, і це — пряма загроза Україні.

Найбільше тривоги викликає те, що сценарій дуже схожий на події лютого 2022 року. Тоді теж говорили про «навчання», але замість навчань пішли ракети, танки і колони техніки в бік столиці. Сьогодні ситуація хоч і змінилася, але методи ті самі. І поки на білоруських полігонах тривають чергові маневри, Україна готується до можливого повторення вторгнення з півночі.

Ризик полягає не тільки в самому факті присутності російських військ. Важливо те, куди саме вони можуть піти. Один із напрямків — Київщина. Через Чорнобильську зону та прилеглі ліси ворог має змогу просунутись досить швидко, оминаючи великі населені пункти, щоб знову вийти до столиці. Цей шлях уже знайомий, він був використаний під час перших тижнів великого вторгнення.

Інший напрям — Волинь. Тут є автошлях М-07, який з’єднує Ковель із Києвом, а також залізниця, якою можна підвозити техніку і пальне. Хоча ця територія здається віддаленою, вона має логістичне значення, особливо для спроб обійти головні фронти і вдарити по тилу.

Житомирщина теж залишається у фокусі. Через Овруч і Коростень відкривається прямий шлях до важливих залізничних вузлів. А це, в умовах повномасштабної війни, критично. Без залізниці немає стабільного підвезення снарядів, палива, живої сили. Якщо РФ вдарить звідти, вона намагатиметься перерізати зв’язки між західними областями та Києвом.

Рівненська область здається важкою для наступу — болота, ліси, поліська місцевість. Але навіть там уже фіксуються спроби підготовки переправ і потенційних обхідних шляхів. Прип’ять не є непрохідною перешкодою — росіяни мають понтонні мости, і вони вже довели, що можуть швидко їх наводити.

Не можна ігнорувати і Чернігівщину. Там досить розвинена дорожня інфраструктура — траси, що ведуть просто до Києва, можуть бути використані для стрімкого наступу. Цей напрямок ворог уже перевіряв, і тепер, із накопиченням нових сил, може спробувати ще раз.

Україна, зі свого боку, не сидить склавши руки. Протягом останніх місяців уздовж північного кордону створюються інженерні загородження — траншеї, мінні поля, бетонні піраміди, що мають зупинити колони техніки. Сили територіальної оборони, поліція, розвідка — усі працюють на випередження.

Крім того, наша протиповітряна оборона зазнала суттєвого посилення. У регіонах розгортаються нові комплекси ППО, зокрема NASAMS та IRIS-T, які можуть прикривати великі території. Важливо, що тепер Україна має досвід — ми вже знаємо, як поводиться ворог, як він готує прориви і як їх виявляти.

Окремий напрямок — логістика ворога. Росія використовує білоруську залізницю, щоб перекидати техніку з тилових баз. Найактивніше — через маршрути Брест — Лунинець — Гомель. Саме ці шляхи дозволяють швидко і непомітно зібрати ударну групу, яку за кілька днів можна вивести до кордону. А аеродроми в Барановичах і Мачулищах дають можливість запускати авіацію на українську територію фактично без попередження.

Ще один фактор — понтони. Українська розвідка неодноразово фіксувала заготовки понтонних переправ, які можуть бути розгорнуті в короткі терміни. У разі раптового наказу командування, така переправа дає змогу миттєво вивести техніку через річки та болота — саме там, де здається, що прорватися неможливо.

Для цивільних цей сценарій — серйозна небезпека. Вже сьогодні органи влади готують евакуаційні плани для прикордонних сіл, формуються запаси крові, медикаментів і пального. Особливу увагу приділяють енергетиці — у разі обстрілів по критичній інфраструктурі потрібно швидко відновлювати подачу світла і тепла.

Усе це не означає, що наступ почнеться завтра. Але ігнорувати ознаки підготовки не можна. Жодна навчальна діяльність Росії не відбувається без прихованих цілей. І якщо сьогодні це «маневри», то завтра це може перетворитися на колони техніки, які знову підуть у бік столиці.

Максим Жорін говорить про це прямо: не виключено, що під виглядом навчань РФ знову спробує здійснити наступ. Та сама тактика, що у 2022 році. Та сама брехня, прикрита словами про «оборону». Але цього разу ми не застигнуті зненацька. Україна готова. І головне — ми пам’ятаємо.