Ну шо, маємо файну новину — українське кіно добряче розвернулось! І тепер “Відпустка наосліп” — та сама романтична комедія, шо гріла серце в кінотеатрах — вже й на Netflix. Так, тепер можна вмоститися в крісло, налити собі чаю з м’ятою (або шо покрутіше) — і гайда в Карпати, хоч і через екран.

Та це ж не просто якийсь там фільмець. Це історія, що пахне смереками, що сміється, як ґазда після добре витриманого настою, і що вміє торкнутися десь там — під ребром. Головна героїня — київська бізнес-леді. Строга, як понеділок зранку. Робота, робота, знов робота… Але світ не любить, коли його ігнорують. Тож колеги — тю на тебе! — пакують її у відпустку.

І вона — як кіт в мішку — опиняється в горах. А там: гуцульські хати, вареники з грибами, місцеві кумедні мешканці і, звісно, він. Красень, трохи суворий, трохи мовчазний, але очі має, як озеро Синевир у серпні.

Дуже скоро стає зрозуміло: ця “відпустка наосліп” — не просто відпочинок, а перевернення всього життя з ніг на голову. І що цікаво — фільм не лише про любов. Тут ще й про те, як військові, повернувшись додому, вчаться бути знову собою. Без зброї, без команди — просто з серцем і душею. Бо головний герой — не просто якийсь там романтичний об’єкт. Він — ветеран. І це видно в кожному його слові, в кожному погляді.

Режисерка Валерія Фадєєва вклала в стрічку душу, а оператор передав ту атмосферу, ніби сам ходиш тими стежками. І коло ватри сидиш, і хмільне повітря ранку ловиш на вдиху. А музику підібрали таку, що хочеться слухати ще й після титрів.

І як вам, га, той факт, що фільм зібрав понад 19 мільйонів гривень у прокаті? Це ж доказ, що люди хочуть дивитись щось рідне, щось про себе, про наші гори, наші сльози і наше щастя. І от тепер, завдяки Netflix, про “Відпустку наосліп” дізнаються й у Польщі, і в Канаді, і де-інде, де українці тугу за домом заїдають борщем із супермаркету.

Головні ролі — Тетяна Малкова і Даніель Салем. Їхня хімія на екрані — як свіжий хрін до холодцю: щипає, але з насолодою. Салем — актор, шо не тільки на сцені, а й на передовій був. І то відчувається. Бо в кожному його русі — сила, біль і надія.

Цей фільм — не просто історія на вечір. Це терапія. Це ковток живого повітря після буденності. Це сміх через сльози і віра, що навіть після найтемнішої ночі буває ранок. І той ранок — десь у Карпатах, під ковдрою з хмар і співом дримби.

Тож якшо шукаєш щось для душі — дивись “Відпустку наосліп”. А якшо не знаєш, з чого почати вечір п’ятниці — почни з Netflix. І не забудь: життя — теж трохи кіно. Тільки без дубля.

Бо бачиш, там, де вже здавалося — о, ну от він, хепі-енд! — життя бере і підкидає свої “але”. І герої починають не просто закохуватись, а боротись за кожен сантиметр довіри, за кожне слово, яке не хоче вилітати з вуст, бо десь там, у глибині душі, ще стирчить осколок війни, втрат і недовіри.

Йой, як це правдиво передано! У кожному погляді Даніеля — біль, змішаний із надією. В очах Тетяни — постійна боротьба між “я все контролюю” і “дай мені нарешті трохи бути собою”. І хочеться крикнути їм обом: “Та скажіть уже, шо любите один одного!” Але ж ми знаємо — то не так просто, як в казці. Особливо коли серце — як після бурі: все на місці, але всередині — тиша й завал.

У другій половині стрічки більше з’являється справжнього: тіні минулого, страхи, внутрішні блоки. І тим більше цінуєш кожну усмішку, кожну несміливу спробу наблизитися. Та навіть оті смішні моменти з місцевими жителями вже не лише для сміху — вони як клапті ковдри, що зігрівають героїв тоді, коли світ навколо холоне.

І от в якийсь момент ловиш себе на думці: це не кіно про відпустку. Це кіно про повернення. До себе. До справжнього. Бо знаєш, як буває — тіло ніби вдома, а душа ще десь там, у окопі, у офісі, у спогадах, у страху. І тільки тоді, коли доторкнешся до іншого серця — починаєш повертатися.

Ця друга частина — як післясмак. Як горнятко чаю після дощу. Вона не така гучна, як початок, але глибша. Тут уже не про “закохалась”, а про “залишилась поруч, навіть коли важко”.

То дивись, не прогав. Цей фільм — не просто розвага. Це нагадування: кожен має право на новий початок. Навіть якщо здається, що все вже згоріло дотла.

Якщо хочеш — можу зробити третю частину як розбір сцени, аналіз персонажів або «післямову», мовляв, чим “Відпустка наосліп” чіпає глибше, ніж просто серіальна романтика.