Велика середа: день, коли Юда зрадив Ісуса — що це означає для нас

Кажуть у народі: "Зрада — найгостріший ніж, бо ним ріжуть не тіло, а душу…" Саме Велика середа, той передпасхальний день, коли небо, здається, стихає від болю, бо один із своїх — Юда — продав Ісуса.

Не чужий, не ворог. А той, хто їв з Ним за одним столом, слухав Його слова, бачив Його чуда. Та продав. За тридцять срібняків. За дріб’язок. За тимчасове.

І тут душа наша має запитати себе: а ми? хіба ми не буваємо Юдою?

Що означає зрада Юди для нас сьогодні?

Усі ми — не святі. Але саме в середу Страсного тижня маємо чесно подивитись у дзеркало своєї совісті:

Чи не зраджуємо ми любов ближнього, коли мовчимо, замість заступитись?

Чи не продаємо правду, коли вигідніше збрехати?

Чи не забуваємо про Бога, коли стає добре, але згадуємо лише в біді?

Юдина зрада — то символ знецінення святого у своєму серці. І це не просто давня історія — це про нас нині, тут і тепер.

Тридцять срібняків XXI століття

У наші дні ті "тридцять срібняків" можуть виглядати зовсім інакше:

Компроміс із совістю заради посади.

Дружба за вигоду.

Мовчання, коли треба виступити.

Іноді ми зраджуємо не словами, а байдужістю. Не вчинками, а бездіяльністю.

Що можна зробити у Велику середу?

Це день не лише осуду Юди. Це — шанс для нас не повторити його шлях.

Помолись щиро. Без пишних слів. Просто скажи Богу: "Не хочу бути зрадником. Допоможи мені триматись Тебе."

Попроси вибачення. Може є хтось, перед ким варто схилити голову?

Зроби вчинок світла. Один добрий жест сьогодні — як свічка в темряві.

Підсумок

Велика середа — день, коли світ зітхнув від зради. Але кожен із нас має вибір: бути Юдою — або бути вірним. Хоч би й помилятись, падати, сумніватись — але не зраджувати. Бо зрада — то як тріщина в дзеркалі душі. А вірність — то його світло.

Як каже одна бабуся з Підкаменя:
"Юда був близько — але серцем був далеко. А ти, дитино, тримай Бога в серці, не в кишені."