Чому Великий вівторок — день духовної перевірки совісті

Кажуть у народі: "Краще раз совість запече, ніж душа загине". І якраз Великий вівторок — це той день, коли не варто ховатись від себе, коли треба відкинути всі "а потім", "ще встигну", "не на часі" — і просто сісти, подумати, згадати...

Час глянути в дзеркало серця

Цей день — не про галас, не про приготування до Паски з мірками муки і цукру. Великий вівторок — мов сповідь без слів, коли душа має сісти за внутрішній стіл і сказати: "Господи, от я. Такий, який є… З радощами, з болями, з гріхами".

Бо в житті так часто крутишся, як білка в колесі: робота, діти, господарка, то те, то се… А душа тим часом десь на задвірках. Аж раптом — Страсний тиждень. І саме вівторок каже: "Гей, зупинись! Подивись, як живеш".

День, коли совість говорить голосно

Слухаєш у церкві Євангеліє, а воно — не просто читається. Воно лупає тебе в серце, як той сокіл об вікно. Кожна притча — то запитання до тебе:

Чи я готовий, як мудра діва, чи живу на "авось"?

Що я зробив зі своїми талантами?

Чи серце моє милосердне, чи замкнене, як льох на замку?

То не просто релігійні образи. То як стара пісня, що раз чуєш — і вона вже з тобою назавжди.

Вівторок — день тиші всередині

На Західній Україні наші бабусі з дитинства вчили: "У вівторок перед Великоднем не кричи, не гримай, не балакай пусте — бо то день, коли ангел записує твої думки".

Цей день створений, щоби бути тихим. Без метушні. Без телефонів, без телевізорів. Лише ти, Господь і твоя совість. І часом одна така тиша варта сотні слів.

Підсумок

Великий вівторок — це не просто ще один день посту. Це — інтимна зустріч з власною душею. І хоч це може боліти — як стерня під босими ногами — та без цього болю нема очищення. Бо тільки глянувши правді у вічі, можна ступити далі — до Воскресіння, до світла, до нового життя.